МИОМА МАТКИ: К ВОПРОСУ ОБ ЭТИОМОРФОГЕНЕЗЕ

Abstract

Лейоміома матки є найбільш поширеною пухлиною жіночих статевих органів. Незважаючи на значні досягнення сучасної науки і безліч досліджень, присвячених цій доброякісній пухлині, фактори, що її ініціюють, як і раніше, залишаються невідомими. З метою уточнення етіологічних чинників і особливостей морфогенезу лейоміоми матки для подальшої розробки тактики її профілактики і лікування проведено аналіз літературних даних та результатів власних досліджень, в тому числі даних електронної мікроскопії. Виявлено, що серед етіологічних чинників основну роль відіграють спадковість, приналежність до афроамериканської етнічної групи, особливості харчування з великою кількістю м’яса, підвищений артеріальний тиск, вік, запалення і стрес. Визначено різні клініко-патогенетичні варіанти розвитку міоми матки: ізольований і поєднаний з дисгормональними захворюваннями молочних залоз. На ультраструктурному рівні розвиток ізольованої міоми матки супроводжувався вираженими змінами органел дегенеративно-деструктивного характеру на тлі вираженого перицелюлярного фіброзу, в той час як поєднаній лейоміомі матки були притаманні активізація ядерних структур і збільшення кількості енергетичних і пластичних органел, що вказує на інтенсифікацію в них обмінних процесів і збільшення проліферативного потенціалу. Показано, що пухлина розвивається з однієї стовбурової клітини міометрія і росте, розсуваючи тканини матки і створюючи навколо себе псевдокапсулу – ділянку стисненого міометрія на межі здорової тканини і міоми, яка багата на колагенові волокна, нейрофібрили та кровоносні судини та забезпечує регенерацію і відновлення функціональності міометрія після міомектомії. Частота рецидивування пухлини є достовірно вищою за наявності множинних міом, що слід враховувати при плануванні консервативної міомектомії. Плануючи лікування лейоміоми матки, необхідно також враховувати клініко-патогенетичний варіант її розвитку. За наявності ізольованого варіанту першим етапом необхідно проводити протизапальну терапію і корекцію локальних факторів, після чого можливо здійснити специфічне лікування міоми, а в разі її поєднання з іншою дисгормональною патологією – в першу чергу скорегувати системні порушення, а потім планувати лікування міоми.