Лейоміома матки у жінок репродуктивного віку: частота та структура супутньої патології (Ретроспективний аналіз)

Abstract

Мета дослідження: встановлення частоти лейоміоми матки (ЛМ), структури та взаємозв’язку із супутньою гінекологічною патологією, визначення підходів до лікування шляхом ретроспективного аналізу історій хвороб. Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз 12 241 історії хвороби пацієнток, які проходили лікування протягом 2012–2016 рр. у відділенні гінекології з малоінвазивними технологіями, ліжками медицини плода та патології ранніх термінів вагітності (ВГ) Хмельницького обласного перинатального центру як відділення загального гінекологічного направлення, а також спеціалізованого відділення надання допомоги жінкам, зацікавленим у збереженні та відновленні репродуктивної функції, а саме – відділення планування сім’ї та оперативної реабілітації репродуктивної функції жінки ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології імені академіка О.М. Лук’янової НАМН України». Результати обстеження фіксували у спеціально розробленій формалізованій історії хвороби для подальшого введення та обробки інформації. Результати. У результаті проведеного ретроспективного аналізу встановлено, що, за даними ВГ Хмельницького обласного перинатального центру, частота ЛМ становила від 17,3% з поступовим зростанням до 21,6%. Радикальні втручання проведено у 55,5% жінок без тенденції до зниження по роках. Тільки у 5% випадків проведено органозберігальне втручання, а у 8,4% використовували гістероскопію (ГС). Проте відзначена позитивна тенденція до підвищення частоти застосування як консервативної міомектомії (КМ), так і ГС по роках. За даними відділення планування сім’ї і реабілітації репродуктивної функції ЛМ діагностували у 824 хворих, що становило 18,3% пацієнток. Визначається постійна тенденція зростання частоти ЛМ. Серед цих хворих 305 (37%) пацієнткам були проведені оперативні втручання (хірургічна група – ХГ), такі, як КМ або радикальна операція різними доступами. Решта 519 (63%) жінок отримували консервативну терапію (консервативна група – КГ). Середній вік обстежених хворих становив 38,3±0,4 року у жінок ХГ та 39,2±0,3 року у КГ. ЛМ до 25 років діагностували рідко, менше 1% випадків, проте у ХГ у чотири рази частіше. Починаючи з 26 років, частота ЛМ зростає в обох групах до 8,5% з різким підвищенням після 30 років (у 3 рази). Досягає піку у віці 36–40 років у ХГ та у 41–45 років у КГ з поступовим зниженням після 45 років. У жінок КГ достовірно частіше ЛМ перебігала на фоні хронічних запальних захворювань органів малого таза (ХЗЗОМТ) – у 207 хворих (39,9%) проти 92 жінок (30,2%) у ХГ (р<0,05). Тоді як тазові спайки діагностували в обох групах з однаковою частотою (54 жінки (17,7%) у ХГ та 82 хворі (15,8%) у КГ). Що стосується ендометріозу, то зовнішній генітальний ендометріоз достовірно частіше виявляли у жінок ХГ, а саме – у 40 пацієнток (13,1%) проти 31 жінки (6,0%) у КГ (р<0,05). Тоді як внутрішній ендометріоз (аденоміоз) в обох групах виявляли з однаковою частотою (49 хворих (16,1%) у ХГ та 90 пацієнток (17,3%) у КГ). Серед хірургічних втручань переважали органозберігальні операції – 262 пацієнтки (85,9%) проти 72 жінок (23,6%), яким проведено радикальне втручання. Найчастіше КМ проводили лапаротомічним (ЛТ) доступом (130 хворих – 42,6%). У два рази рідше використовували лапароскопію (ЛС), здебільшого у жінок з безплідністю для видалення невеликих лейоматозних вузлів з переважно субсерозним розташуванням (60 пацієнток – 19,7%). У 41 жінки (13,4%) субмукозні вузли видалено шляхом гістерорезектоскопії (ГРС). Анемію достовірно частіше виявляли у жінок з ЛМ, які потребували хірургічного втручання, – 47 хворих (15,4%) у ХГ проти 48 пацієнток (9,2%) у КГ (р<0,05). Безплідність при ЛМ діагностували у кожної четвертої пацієнтки, дещо частіше у ХГ – 83 жінки (27,2%) проти 124 хворих (23,9%) у КГ. Заключення. ЛМ діагностували у кожної п’ятої жінки з тенденцією до зростання частоти. Кожна третя жінка з ЛМ (37%) потребувала хірургічного втручання, переважали органозберігальні втручання (85,9%) і перевагу віддавали лапаротомічному доступу (42,6%). Для жінок консервативної групи характерно більш часте поєднання ЛМ з ХЗЗОМТ (39,9%), патологією ендометрія (43,9%) і шийки матки (20,0%). Безплідність діагностували у кожної четвертої жінки з ЛМ, без відмінностей як між групами, так і між первинною і вторинною безплідністю.