КАРЦИНОМА ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ В ЖІНОК. ПОГЛЯД ГІНЕКОЛОГА

Abstract

За останнє десятиріччя показник захворюваності на рак щитоподібної залози в Україні збільшився у 1,5 раза, а середній вік встановлення діагнозу серед жінок складає 36 років. Рак щитоподібної залози є найчастішим ендокринним раком, що зустрічається у 5–10% пацієнтів з вузлами щитоподібної залози. Папілярна карцинома складає 80% від усіх злоякісних новоутворень щитоподібної залози і зустрічається втричі частіше в жінок, ніж у чоловіків. Пік захворюваності в жінок спостерігається в 40–49 років, тоді як у чоловіків пік припадає на 60–69 років. Окрім встановлених факторів ризику, таких як жіноча стать, вплив іонізуючого випромінювання, доброякісна патологія щитоподібної залози в анамнезі, дефіцит або надлишок йоду в раціоні харчування, соматичні генні мутації BRAFV600E, RET/PTC, NTRK, актуальними залишаються дослідження ролі в розвитку канцерогенезу залози дисбалансу естрогенів і прогестерону та експресії чутливих до них рецепторів. Дослідження останніх років присвячені вдосконаленню діагностики раку щитоподібної залози, технікам оперативного втручання, подальшій терапії радіоактивним йодом і тривалості супресії тиреотропного гормону. Завдяки цьому хворі на папілярну карциному щитоподібної залози мають сприятливі прогнози, адже 5-річна виживаність складає більше ніж 98%. Згідно з даними Американської тиреоїдної асоціації, сучасний підхід до лікування папілярного раку щитоподібної залози складається з кількох етапів і залежить від групи ризику рецидиву в пацієнта. Так, відповідно до розміру пухлини, наявності локальних, віддалених метастазів, мутації BRAF V600E та ін. хворі поділяються на три групи: низького, середнього та високого ступеня ризику рецидиву. На першому етапі лікування проводять оперативне втручання (тиреоїдектомія або лобектомія) з подальшою патогістологічною верифікацією діагнозу, радіойод- діагностикою наявності метастазів, визначенням факторів ризику рецидиву і вирішенням питання щодо проведення другим етапом лікування курсу терапії радіоактивним йодом. Подальше ведення таких пацієнтів також залежить від групи ризику і полягає у довготривалій супресивній терапії тиреотропного гормону препаратами левотироксину.