Статево-специфічні особливості нейроендокринних та імунних реакцій у жінок та чоловіків під час Української антарктичної експедиції

Abstract

Метою роботи було дослідити особливості нейроендокринної, серцево-судинної та імунної відповіді в учасників Українських антарктичних експедицій під час тривалого перебування в умовах ізоляції та у відповідь на гострий фізичний стрес із порівняльною оцінкою відповідних показників у чоловіків та жінок. У дослідження було включено 22 чоловіка та 9 жінок, які перебували на Українській антарктичній станції «Академік Вернадський» протягом року, а також контрольні трупи у Києві. Зразки крові відбирали перед експедицією, щоквартально під час перебування на станції та після повернення до Києва. Рівні кортизолу, тестостерону та соматотропного тормону визначали методом імуноферментното аналізу (ELISA), субпопуляції лімфоцитів — методом проточної цитометрії. Для оцінки фізіолотічних реакцій на тостре фізичне навантаження у кандидатів експедиції було використано модифікований тест Купера. Результати показали, що рівень кортизолу підвищувався вже в першому кварталі експедиції в учасників обох статей, що свідчить про активацію тіпоталамо-тіпофізарно-надниркової осі під час адаптації до антарктичних умов. У чоловіків максимальні значення кортизолу спостерігалися на ранніх етапах експедиції, тоді як у жінок відзначалася більш поступова динаміка гормональної відповіді з максимумом у пізніші періоди перебування. Рівні тестостерону підвищувалися у представників обох статей, однак після повернення до звичних умов нормалізувалися переважно у чоловіків. Реакція серцево судинної системи на фізичне навантаження у жінок характеризувалася менш вираженим підвищенням частоти серцевих скорочень і швидшим відновленням темодинамічних показників. Імунна відповідь на фізичний стрес також мала статеві особливості: у чоловіків частіше спостерігалося збільшення абсолютної кількості NK-клітин, тоді як у жінок подібні зміни були менш вираженими. Для жодної трупи не було відмічено значних змін рівня Т-хелперів. Отримані результати свідчать, що нейроендокринна адаптація до умов тривалої антарктичної ізоляції має свої особливості для різних статей, однак не супроводжується ознаками тіршої клінічної переносимості для жінок.