Імовірні клініко-параклінічні чинники виникнення гестаційних гіпертензивних розладів у вагітних після застосування допоміжних репродуктивних технологій

Abstract

Мета дослідження: встановлення ймовірних клініко-параклінічних чинників ризику виникнення гестаційних гіпер- тензивних розладів (ГГР) у вагітних після застосування допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ). Матеріали та методи. Проведено клініко-статистичний аналіз історій пологів 362 жінок, які завагітніли внаслідок застосування ДРТ. Із них 103 пацієнтки мали догестаційну артеріальну гіпертензію (ДАГ) і увійшли до 1-ї групи, 51 пацієнтка, у яких підвищення артеріального тиску вперше було виявлено після 20 тиж вагітності – ГГР, включена до 2-ї групи та 208 жінок, які не мали гіпертензивних розладів (ГР) ні до, ні після гестації, – до 3-ї групи (контрольна). Для визначення прогностичної цінності ймовірних клініко-параклінічних чинників ризику виникнення ГГР у пацієнток після ДРТ проаналізовано такі фактори: місце проживання, вік під час вагітності, акушерсько-гінекологічний та репро- дуктивний анамнез, перебування у шлюбі, індекс маси тіла, а також проведено оцінювання значення загальновідомих чинників ризику розвитку даного ускладнення. Розглянуто також вплив застосованого методу штучного запліднення. Статистичне оброблення результатів проводили з використанням стандартних програм Місrosoft Excel 7.0 та «Statistica 6.0». Результати. Проведене дослідження продемонструвало, що ГР є поширеним ускладненням у вагітних після застосування ДРТ та становлять 42,5 %. Частка жінок віком ≥40 років була значуще більшою у 1-й (42,8 %) та 2-й (25,5 %) групах, ніж у 3-й (15,5 %), як і поширення вторинного безпліддя серед обстежених пацієнток – 23,3 %, 37,2 % та 6,3 % відповідно. Достовірно частіше цукровий діабет фіксували у жінок 1-ї (7,8 %) та 2-ї (5,9 %) груп щодо контрольної групи (1,9 %), багатоплідну вагіт- ність – 45,6 %, 52,9 % та 27,0 % відповідно; в 11,8 % пацієнток 2-ї групи діагностовано автоімунні захворювання. У пацієнток з ДАГ та ГГР висока частота вторинного безпліддя достовірно значуща порівняно з групою контролю (p<0,05). Отже, можна припустити, що цей фактор може впливати на розвиток ГГР у майбутньому. Використання донорських яйцеклітин достовірно частіше відбувалося у жінок 2-ї групи (21,5%) порівняно з пацієнтка- ми 1-ї (4,9 %) та контрольної (5,3 %) груп (р<0,05). Перенесення кріоконсервованих ембріонів у вагітних 1-ї групи за- стосовано у 54,3 % та у 45,1 % вагітних 2-ї групи, що є достовірним щодо показників контрольної групи (17,7 %; р<0,05). Це дає можливість стверджувати, що використання донорських яйцеклітин та перенесення кріоконсервованих ембріо- нів може призводити до підвищення у подальшому ризиків розвитку ГГР. У групі вагітних з ДАГ достовірно більше було пацієнток з інтергенетичним інтервалом 10 років та більше. Це свідчить, що великий інтергенетичний інтервал може мати несприятливий вплив на прогресування гіпертензії під час вагітності. Висновки. З’ясовано клініко-параклінічні чинники ризику виникнення гестаційних гіпертензивних розладів у жінок, які завагітніли після застосування ДРТ, – догестаційна артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, автоімунні захворю- вання, багатоплідна вагітність після застосування ДРТ, а також чинники помірного ризику: перша вагітність від «дано- го партнера» та вік пацієнтки ≥40 років. Визначено додаткові чинники ризику розвитку гестаційних гіпертензивних розладів – патологічні пологи за попере- дніх вагітностей, вторинне безпліддя, використання донорських яйцеклітин, перенесення кріоконсервованих ембріо- нів, інтергенетичний інтервал 10 років та більше.