DSpace Собрание:

ОСОБЛИВОСТІ ГОРМОНАЛЬНОГО ГОМЕОСТАЗУ В ЖІНОК РЕПРОДУКТИВНОГО ВІКУ З ЛЕЙОМІОМОЮ МАТКИ В ДИНАМІЦІ ЛІКУВАННЯ

Sat, 04 Apr 2020 00:00:00 GMT

Название: ОСОБЛИВОСТІ ГОРМОНАЛЬНОГО ГОМЕОСТАЗУ В ЖІНОК РЕПРОДУКТИВНОГО ВІКУ З ЛЕЙОМІОМОЮ МАТКИ В ДИНАМІЦІ ЛІКУВАННЯ Авторы: Корнацька, А.Г.; Трохимович, О.В.; Флаксемберг, М.А. Краткий осмотр (реферат): Мета дослідження – визначити особливості гормонального гомеостазу в жінок із лейоміомою матки в динаміці лікування. Матеріали та методи. Досліджено гормональний статус 60 жінок віком 26–45 років із лейоміомою матки. 30 жінок отримували лікування антагоністом рецепторів прогестерону – міфепристоном у дозі 50 мг/добу протягом 3 місяців, 30 жінок – терапію агоністом гонадотропного рилізинг-гормону гозереліном у дозі 3,6 мг/добу протягом 3 менструальних циклів. Контрольну групу склали 20 здорових жінок репродуктивного віку. Результати. Наявність лейоміоми матки асоціювалась із відсутністю преовуляторного піку лютеїнізуючого та фолікулостимулюючого гормонів на фоні відносного зростання концентрації естрадіолу у фолікулінову фазу менструального циклу та збільшення рівня прогестерону в периовуляторний період. Субклінічний гіпотиреоз встановлено у 23,3% жінок із лейоміомою матки, а гіперандрогенії змішаного генезу – у 13,3% жінок із міомою. У 21,7% пацієнток з лейоміомою матки відзначено відносне підвищення концентрації кортизолу, що свідчить про наявність хронічного стресу як одного з пускових механізмів патогенезу гормональних порушень за умов лейоміоми матки. Призначення міфепристону не впливало на сироваткові концентрації статевих гормонів і гонадотропінів, що свідчить про дію препарату виключно на локальному рівні. Застосування агоністів гонадотропного рилізинг-гормону призводить до гальмування функції осі гіпофіз-яєчники, проявляючись змінами гормонального гомеостазу у вигляді тимчасової гіпоестрогенії та гіпопрогестеронемії на фоні достовірного зниження рівня гонадотропінів, що має оборотний характер та дозволяє використовувати їх з метою відновлення репродуктивної функції в жінок із лейоміомою матки. Висновки. Встановлені зміни гормонального гомеостазу визначаються особливостями поєднання супутньої ендокринної патології та функціональним станом репродуктивної системи, а гіперпроліферативний процес виникає як наслідок дисфункції ендокринної системи в цілому. Міфепристон не викликає змін гормонального гомеостазу, а гозерелін призводить до стану гіпоестрогенії і гіпопрогестеронемії, що має тимчасовий оборотний характер.

Лейоміома матки у жінок репродуктивного віку: частота та структура супутньої патології (Ретроспективний аналіз)

Mon, 30 Nov 2020 00:00:00 GMT

Название: Лейоміома матки у жінок репродуктивного віку: частота та структура супутньої патології (Ретроспективний аналіз) Авторы: Корнацька, А.Г.; Флаксемберг, М.А.; Чубей, Г.В.; Бражук, М.В. Краткий осмотр (реферат): Мета дослідження: встановлення частоти лейоміоми матки (ЛМ), структури та взаємозв’язку із супутньою гінекологічною патологією, визначення підходів до лікування шляхом ретроспективного аналізу історій хвороб. Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз 12 241 історії хвороби пацієнток, які проходили лікування протягом 2012–2016 рр. у відділенні гінекології з малоінвазивними технологіями, ліжками медицини плода та патології ранніх термінів вагітності (ВГ) Хмельницького обласного перинатального центру як відділення загального гінекологічного направлення, а також спеціалізованого відділення надання допомоги жінкам, зацікавленим у збереженні та відновленні репродуктивної функції, а саме – відділення планування сім’ї та оперативної реабілітації репродуктивної функції жінки ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології імені академіка О.М. Лук’янової НАМН України». Результати обстеження фіксували у спеціально розробленій формалізованій історії хвороби для подальшого введення та обробки інформації. Результати. У результаті проведеного ретроспективного аналізу встановлено, що, за даними ВГ Хмельницького обласного перинатального центру, частота ЛМ становила від 17,3% з поступовим зростанням до 21,6%. Радикальні втручання проведено у 55,5% жінок без тенденції до зниження по роках. Тільки у 5% випадків проведено органозберігальне втручання, а у 8,4% використовували гістероскопію (ГС). Проте відзначена позитивна тенденція до підвищення частоти застосування як консервативної міомектомії (КМ), так і ГС по роках. За даними відділення планування сім’ї і реабілітації репродуктивної функції ЛМ діагностували у 824 хворих, що становило 18,3% пацієнток. Визначається постійна тенденція зростання частоти ЛМ. Серед цих хворих 305 (37%) пацієнткам були проведені оперативні втручання (хірургічна група – ХГ), такі, як КМ або радикальна операція різними доступами. Решта 519 (63%) жінок отримували консервативну терапію (консервативна група – КГ). Середній вік обстежених хворих становив 38,3±0,4 року у жінок ХГ та 39,2±0,3 року у КГ. ЛМ до 25 років діагностували рідко, менше 1% випадків, проте у ХГ у чотири рази частіше. Починаючи з 26 років, частота ЛМ зростає в обох групах до 8,5% з різким підвищенням після 30 років (у 3 рази). Досягає піку у віці 36–40 років у ХГ та у 41–45 років у КГ з поступовим зниженням після 45 років. У жінок КГ достовірно частіше ЛМ перебігала на фоні хронічних запальних захворювань органів малого таза (ХЗЗОМТ) – у 207 хворих (39,9%) проти 92 жінок (30,2%) у ХГ (р<0,05). Тоді як тазові спайки діагностували в обох групах з однаковою частотою (54 жінки (17,7%) у ХГ та 82 хворі (15,8%) у КГ). Що стосується ендометріозу, то зовнішній генітальний ендометріоз достовірно частіше виявляли у жінок ХГ, а саме – у 40 пацієнток (13,1%) проти 31 жінки (6,0%) у КГ (р<0,05). Тоді як внутрішній ендометріоз (аденоміоз) в обох групах виявляли з однаковою частотою (49 хворих (16,1%) у ХГ та 90 пацієнток (17,3%) у КГ). Серед хірургічних втручань переважали органозберігальні операції – 262 пацієнтки (85,9%) проти 72 жінок (23,6%), яким проведено радикальне втручання. Найчастіше КМ проводили лапаротомічним (ЛТ) доступом (130 хворих – 42,6%). У два рази рідше використовували лапароскопію (ЛС), здебільшого у жінок з безплідністю для видалення невеликих лейоматозних вузлів з переважно субсерозним розташуванням (60 пацієнток – 19,7%). У 41 жінки (13,4%) субмукозні вузли видалено шляхом гістерорезектоскопії (ГРС). Анемію достовірно частіше виявляли у жінок з ЛМ, які потребували хірургічного втручання, – 47 хворих (15,4%) у ХГ проти 48 пацієнток (9,2%) у КГ (р<0,05). Безплідність при ЛМ діагностували у кожної четвертої пацієнтки, дещо частіше у ХГ – 83 жінки (27,2%) проти 124 хворих (23,9%) у КГ. Заключення. ЛМ діагностували у кожної п’ятої жінки з тенденцією до зростання частоти. Кожна третя жінка з ЛМ (37%) потребувала хірургічного втручання, переважали органозберігальні втручання (85,9%) і перевагу віддавали лапаротомічному доступу (42,6%). Для жінок консервативної групи характерно більш часте поєднання ЛМ з ХЗЗОМТ (39,9%), патологією ендометрія (43,9%) і шийки матки (20,0%). Безплідність діагностували у кожної четвертої жінки з ЛМ, без відмінностей як між групами, так і між первинною і вторинною безплідністю.

ОПТИМІЗАЦІЯ ЛІКУВАННЯ ПАТОЛОГІЇ ШИЙКИ МАТКИ ЗАПАЛЬНОГО ГЕНЕЗУ В ЖІНОК РЕПРОДУКТИВНОГО ВІКУ

Wed, 06 Sep 2017 00:00:00 GMT

Название: ОПТИМІЗАЦІЯ ЛІКУВАННЯ ПАТОЛОГІЇ ШИЙКИ МАТКИ ЗАПАЛЬНОГО ГЕНЕЗУ В ЖІНОК РЕПРОДУКТИВНОГО ВІКУ Авторы: Чубей, Г.В.; Корнацька, А.Г. Краткий осмотр (реферат): У статті представлено результати вивчення ефективності використання препарату Депантол у жінок із доброякісними захворюваннями шийки матки запального генезу. Було обстежено 30 жінок фертильного віку (від 18 до 40 років) із доброякісними захворюваннями шийки матки. За лабораторними показниками отримані результати порівнювалися з даними 20 здорових невагітних жінок репродуктивного віку, які склали контрольну групу. Методи дослідження включали гінекологічне обстеження, розширену кольпоскопію, цитологічне дослідження зішкрібків з цервікального каналу та поверхні екзоцервікса, бактеріоскопічне, бактеріологічне дослідження, виявлення інфекцій, що передаються статевим шляхом, методом прямої імунофлюоресценції. В усіх жінок із доброякісними захворюваннями шийки матки запального генезу встановлено порушення мікробіоценозу статевих шляхів. Найчастіше бактеріоскопічно виявлявся неспецифічний вагініт. При бактеріологічному дослідженні переважали гриби роду Candida, стафілококи, зокрема епідермальний, стрептококи та ентерококи, в більшості випадків в асоціаціях, до яких входили три та більше мікроорганізми. Крім того, в обстежуваних хворих досить часто виявляли інфекції, що передаються статевим шляхом. Стан місцевого імунітету обстежених жінок вказував на його напруження, що проявлялося підвищенням концентрації імуноглобуліну класу G в цервікальному слизі та значним зниженням рівнів лізоциму. Пацієнтки, в яких виявляли інфекцій, що передаються статевим шляхом, отримували комплексне етіотропне лікування у відповідності до виявленої флори і з дотриманням індивідуального підходу. Одночасно обстежувався і лікувався партнер. Місцеве лікування включало призначення супозиторіїв Депантол двічі на день упродовж 10 днів. В результаті проведення місцевої терапії препаратом Депантол покращилась контамінація статевих шляхів жінок нормальною мікрофлорою, нормалізувались показники висіву умовно-патогенної мікрофлори та грибів роду Candida. Мікробіологічної санації вдалося досягти у 85,2% обстежених пацієнток. Також відзначено нормалізацію показників місцевого імунітету. Через 2 місяці після лікування епітелізація шийки матки відзначалася у 76,7% пацієнток, що дозволило рекомендувати Депантол для широкого використання в пацієнток із доброякісними захворюваннями шийки матки запального генезу.

НОВІ ПОГЛЯДИ НА ЛІКУВАННЯ ЛЕЙОМІОМИ МАТКИ В ЖІНОК РЕПРОДУКТИВНОГО ВІКУ

Tue, 12 Sep 2017 00:00:00 GMT

Название: НОВІ ПОГЛЯДИ НА ЛІКУВАННЯ ЛЕЙОМІОМИ МАТКИ В ЖІНОК РЕПРОДУКТИВНОГО ВІКУ Авторы: Корнацька, А.Г.; Ревенько, О.О.; Колесніченко, І.С.; Флаксемберг, М.А.; Обухова, Г.Ю. Краткий осмотр (реферат): Лейоміома матки – найбільш розповсюджене захворювання репродуктивної системи в жінок фертильного віку, яке займає провідне місце за частотою серед пухлин жіночої статевої сфери. Її діагностують у 20–70% жінок репродуктивного віку. Лейоміома матки досі часто лікується хірургічним шляхом і є найчастішою причиною гістеректомій. Стаття розглядає питання підвищення ефективності лікування лейоміоми матки та її ускладнень у жінок репродуктивного віку шляхом застосування комбінованих методів консервативного лікування. Представлено результати обстеження та лікування 55 хворих віком 27–45 років з різними формами лейоміоми: інтрамуральними вузлами (18–32,7%), інтрамурально-субсерозними (21–38,3%) та інтрамурально-субмукозними (16–29,0%). Розмір домінантного вузла варіювався від 4,5 до 12 см. Клінічно проявами лейоміоми були: гіперполіменорея (82,3%), болі внизу живота (34,7%), часте сечовипускання (15%). Також 86% жінок страждали на зниження рівня гемоглобіну в крові. Стосовно всіх пацієнток було заплановано органозберігаюче хірургічне лікування у зв’язку з бажанням жінок в подальшому народити дитину. Пацієнтки приймали уліпристала ацетат у безперервному режимі по 5 мг на добу та індол-3-карбінол із епігаллокатехін-3-галатом по 1 таблетці 2 рази на добу протягом 12 тижнів. Жінки з анемією одночасно із зазначеною основною терапією приймали перорально препарати заліза. У 43 (78,3%) жінок з моменту початку лікування протягом місяця настала аменорея. Середнє значення зменшення розмірів матки склало 40,7%. Після закінчення лікування 49 (89,0%) пацієнткам було успішно проведено консервативну міомектомію, у 6 (11,0%) пацієнток вдалося уникнути хірургічного втручання. Протягом року після закінчення курсу лікування завагітніло 13 жінок. При застосуванні комбінованої терапії уліпристала ацетатом у поєднанні з індол-3-карбінолом та епігаллокатехін-3-галатом протягом 3 місяців було досягнуто нормалізації рівня гемоглобіну та зменшення розмірів лейоміоми у більшості пацієнток, що є важливим для безпечного виконання операції. Згадана терапія є методом вибору для лікування молодих жінок, які в майбутньому мають намір здійснити свою репродуктивну функцію.